Сорочинський ярмарок 2007

Так, нам теж пощастило потрапити на цей Major Country's Shopping Event. Я ще ніколи не бачила такої кількості божевільних киян, що суботнім ранком, щойно подерши очі, сідають у свої Лєксуси, Лендкрузери та звичайнісінькі Авєо і ідуть до маленького полтавського села за 265 кілометрів від хати, щоб витратити купу грошей на щорічному культовому ярмарку країни. Щось Гоголь про це знав... ще 200 років тому...

Ось М.В. Гоголь описує, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок десь на початку ХІХ ст.: «Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот… вісімсот… Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном.

Одиноко в стороні тягнувся на стомлених волах віз, навалений мішками, прядивом, полотном і різною домашньою поклажею, за яким брів, у чистій полотняній сорочці і забруднених полотняних шароварах, його господар…».

Якщо замінити в уяві живих коней на залізних, вийде точнісінька картина Сорочинського ярмарку 2007.

Взагалі, я пишаюсь темпами та завзятістю, з якими український народ почав відроджувати старовинні традиції своєї країни та дійсно перетворюватися на цілісний народ, що не просто  уособлює групу індивідумів, що випадково живуть на території однієї держави, а такий, що має мову, культуру, історію, традиції, якими іноді пишається ;), вчиться, пізнає себе у сучасному світі, не соромиться помилятися і вже не тікає з країни, а лишається відновлювати, відбудовувати і знов вчитися її любити.

Це довга, нелегка путь, але ми вже на неї вийшли, і я сподіваюсь, що навіть, коли будемо падати, це не зупинить нас від того, щоб вставати і продовжувати йти далі. І нехай нам Господь допоможе.